Поняття категорій підприємств, нормативна база та особливості подання податкової звітності в електронному форматі
Розподіл бізнесу на мікро-, малі, середні чи великі підприємства має не лише важливе теоретичне значення для економічної статистики, а й чіткі практичні наслідки для щоденної діяльності підприємств, зокрема для взаємодії з контролюючими органами та фондами. Чинний Податковий кодекс України чітко визначає, які саме категорії суб’єктів господарювання зобов'язані звітувати перед державними органами виключно в електронній формі, уникаючи паперової тяганини.
Для представників середнього та великого бізнесу законодавство встановлює однозначний і жорсткий обов'язок — подавати податкову звітність до податкових органів виключно в електронній формі. Важливо пам'ятати, що платники податку на додану вартість (ПДВ) незалежно від своєї загальної категорії та масштабів бізнесу також зобов'язані надсилати звітність з цього податку виключно в електронному вигляді. Окрім того, електронний формат є безальтернативним для подання як податкової, так і фінансової звітності (зокрема, балансу та звіту про фінансові результати) усіма платниками податку на прибуток підприємств, а також неприбутковими підприємствами, установами та організаціями, які загалом звітують в електронному вигляді.
Для того щоб правильно з'ясувати свій актуальний статус, обрати правильну стратегію поведінки та виконувати вимоги щодо формату звітності, застосовуються критерії, закріплені в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV. Ця класифікація базується на трьох ключових фінансових та кількісних показниках за даними річної фінансової звітності за календарний рік, що передує звітному. Якщо суб'єкт господарювання протягом двох років поспіль виходить за межі своїх поточних показників і не відповідає попередній категорії, він автоматично переходить до іншої відповідної категорії. Для коректного переведення сум із євро у національну валюту — гривню — використовується офіційний середній курс НБУ за відповідний звітний рік.
Детальні критерії класифікації бізнесу за категоріями та особливості визначення статусу для новоутворених компаній
Чинне законодавство України виділяє чотири чіткі категорії підприємств залежно від балансової вартості їхніх активів, чистого доходу від реалізації продукції, товарів, робіт чи послуг, а також середньої чисельності штатних працівників. Щоб належати до певної конкретної групи, підприємство має відповідати щонайменше двом із трьох встановлених законом критеріїв за підсумками попереднього року.
До категорії великих підприємств належать потужні структури, які не підпадають під критерії середніх підприємств і показники яких на дату складання річної фінзвітності відповідають мінімум двом таким умовам:
- балансова вартість активів перевищує 20 мільйонів євро;
- чистий дохід від реалізації продукції, товарів, робіт чи послуг становить понад 40 мільйонів євро;
- середня чисельність працівників за рік перевищує 250 осіб.
Середніми вважаються суб'єкти господарювання, які не підпадають під критерії малих підприємств і відповідають щонайменше двом із таких показників: балансова вартість активів становить до 20 мільйонів євро включно, чистий дохід від реалізації — до 40 мільйонів євро включно, а кількість штатних працівників не перевищує 250 осіб включно.
Малий бізнес охоплює компанії, які не відповідають критеріям мікропідприємств і відповідають як мінімум двом параметрам: балансова вартість активів становить до 4 мільйонів євро включно, чистий дохід від реалізації продукції — до 8 мільйонів євро включно, а середня кількість працівників за рік становить до 50 осіб включно.
Мікропідприємствами визнаються найменші суб'єкти господарювання, які задовольняють щонайменше двом із таких критеріїв: балансова вартість активів не перевищує 350 тисяч євро включно, чистий дохід від реалізації становить до 700 тисяч євро включно, а середня кількість працівників за рік не перевищує 10 осіб включно.
Щодо нещодавно створених суб'єктів господарювання, то вони визначають свою належність до певної категорії під час первинного визначення відповідності критеріям на підставі фактичних показників на дату складання своєї першої річної фінансової звітності.
