Держпраці в листі від 05.01.2017р № 46/4.1/4.4-ЗВ-17 повідомляє, що відповідно до ст. 13 Закону України від 14.10.92р № 2694-XII “Про охорону праці” та Типового положення про службу охорони праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 15.11.2004р № 255, роботодавець зобов’язаний забезпечити функціонування системи управління охороною праці через створення відповідних служб , а також затвердження положення, інструкції та інших актів з охорони праці, що діють в межах підприємства.

Оскільки згідно з ч. 3 ст. 64 ГКУ підприємство самостійно визначає структуру і штатну чисельність працівників, то роботодавець може покласти виконання обов’язків на службу охорони праці або на окремого працівника.

Лист Державної служби України з питань праці Департаменту з питань праці від 05.01.2017р. № 46/4.1/4.4-ЗВ-17

Департамент з питань праці Державної служби України з питань праці розглянув звернення … та повідомляє.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про охорону праці” (далі – Закон), охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Згідно зі ст. 13 Закону роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці через створення відповідних служб, що діють згідно з вимогами Типового положення про службу охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 15.11.2004 № 255, зареєстрованого у Мін’юсті 01.12.2004 за № 1526/10125 (далі – Типове положення), а також розроблення і затвердження положення, інструкції, інших актів з охорони праці, що діють у межах підприємства.

Відповідно до п. 1.2 Типового положення, на основі Типового положення з урахуванням специфіки виробництва та видів діяльності, чисельності працівників, умов праці та інших факторів, роботодавець розробляє і затверджує Положення про службу охорони праці відповідного підприємства, визначає основні завдання, функції та права працівників служби охорони праці відповідно до законодавства.

Водночас правові основи господарської діяльності (господарювання) встановлено Господарським кодексом України, пунктом 3 ст. 64 якого визначено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з п. 5.5 Типового положення працівники служби охорони праці не можуть залучатися до виконання функцій, не передбачених Законом та Типовим положенням.

Відповідні функції, покладені на службу охорони праці, забезпечують виконання обов’язків роботодавця щодо створення безпечних і здорових умов праці на робочих місцях, виробничих дільницях, цехах та підприємствах загалом.

Згідно з Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 № 336 (Випуск 1 “Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності”, розділ I “Професії керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців”), інженер з охорони праці бере участь у розробленні заходів щодо запобігання професійним захворюванням і нещасним випадкам на виробництві, поліпшення умов праці, а також надає організаційну допомогу з виконання розроблених заходів.

Разом із тим для реалізації комплексних заходів, направлених на підвищення існуючого рівня охорони праці, відповідальним за охорону праці на підприємстві необхідно контролювати додержання вимог з питань пожежної, аварійної безпеки, гігієни праці, які закріплені в нормативно-правових актах з охорони праці.

Так, Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин, затверджені наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 26.03.2010 № 65, зареєстровані в Мін’юсті 19.04.2010 за № 293/17588 (далі – Правила), містять ряд вимог, обов’язкових до виконання. У Правилах визначені вимоги стосовно освітлення, оптимальних умов мікроклімату, ергономічних характеристик основних елементів робочого місця, рівнів шуму, вібрації, електромагнітного, ультрафіолетового та інфрачервоного випромінювання та електростатичного поля, відповідності виробничих об’єктів проектній документації, затвердженій в установленому порядку, електробезпеки під час експлуатації електронно-обчислювальних машин. Дотримання зазначених та інших вимог, що зменшують ризик настання нещасних випадків і ситуацій, які потенційно можуть призвести до погіршення здоров’я чи смерті людини, належить до компетенції служби охорони праці.

Для унормування повноважень служб охорони праці на підприємстві рекомендується використовувати терміни та поняття, визначені Національним стандартом України ДСТУ 2293:2014 “Охорона праці. Терміни та визначення основних понять”, затвердженим наказом Мінекономрозвитку України від 02.12.2014 № 1429 (далі – Стандарт). Цей Стандарт визначає такі ключові поняття у сфері охорони праці, як “безпека”, “безпечність”, “охорона праці”, “ризик” тощо. Згідно зі Стандартом система управління охороною праці – це складник загальної системи керування галуззю, об’єднанням підприємств, підприємством, установою, організацією, що сприяє запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням, установлює політику, цілі охорони праці та способи їх досягнення, охоплює комплекс заходів, спрямованих на виконання вимог законодавства про охорону праці.

Служба охорони праці на підприємстві підпорядковується роботодавцю, і він несе безпосередню відповідальність за її роботу. Законодавство про охорону праці не містить прямої норми щодо заборони суміщення професій (посад) спеціалістами служб охорони праці.

З огляду на вищезазначене питання покладання обов’язків на керівників і фахівців служби охорони праці, пов’язаних із системою управління охороною праці на підприємстві, вирішує роботодавець.

Додатково повідомляємо, що листи центральних органів виконавчої влади мають лише інформативний характер і не встановлюють правових норм.

Заступник директора департаменту О. Коновалова