Як оформити та коли можна встановити?
Звичайна тривалість робочого часу не повинна перевищувати 40 годин на тиждень. Таке положення передбачене статтею 50 Кодексу законів про працю України (КЗпП). Працівник може працювати менше, якщо для нього запроваджено режим неповного робочого часу. Його може встановити як роботодавець, так і працівник — як під час прийняття на роботу, так і пізніше, оформивши перехід на неповний робочий час (ст. 56 КЗпП). Під час воєнного стану неповний робочий час установлюється за спрощеною процедурою. Повідомляти працівника за два місяці про його запровадження не потрібно. У цей період роботодавець має право інформувати працівника про зміну істотних умов праці, визначених частиною 3 статті 32 КЗпП, не пізніше ніж до моменту введення таких умов (ч. 2 ст. 3 Закону № 2136). Неповний робочий час, якщо його вводить роботодавець, оформлюється наказом без заяви працівника. У преамбулі наказу слід обґрунтувати зміни в організації виробництва і праці, посилаючись на Закон № 2136. У наказі зазначте дату запровадження неповного робочого часу з урахуванням строку для ознайомлення, але не раніше наступного робочого дня. Якщо ініціатором є працівник, неповний робочий час установлюють за згодою сторін відповідно до статті 56 КЗпП, як і у мирний час. Неповний робочий час може встановлюватися працівникам у таких ситуаціях:
- як альтернатива оформленню простою;
- як заміна укладення цивільно-правового договору;
- як найбільш доцільний спосіб працевлаштування зовнішніх сумісників;
- як альтернатива дистанційній роботі, якщо працівник може приходити в офіс у певні дні та виконувати завдання;
- як можливість офіційно виплачувати зарплату меншу за мінімальну, коли працівник не має повного навантаження;
- як варіант для тих, хто хоче підробляти в іншому місці або мати час для власних справ.
Розрахунок зарплати та оплата праці
Найдоцільніше обчислювати не дні, а години, фактично відпрацьовані працівником за табелем. Це пов’язано з тим, що в місяці можуть бути дні зі скороченою тривалістю роботи (передсвяткові чи неробочі). На працівників із неповним робочим часом такі скорочення не поширюються, тому точнішим є підрахунок саме за годинами. Поширена помилка — нарахування зарплати, виходячи з частки ставки (0,5; 0,75 тощо). Розрахунок потрібно проводити пропорційно до фактично відпрацьованого часу. Погодинна оплата праці — це одна з форм тарифної системи оплати, яка передбачає оплату праці залежно від кількості фактично відпрацьованих годин. Такий підхід використовують у тих випадках, коли результати роботи неможливо або недоцільно вимірювати обсягом виконаних робіт, а головним критерієм є саме затрачений робочий час.
Погодинна система зручна для підприємств, де працівники можуть працювати за змінним графіком, на умовах неповного робочого часу чи сезонно. Вона забезпечує справедливу оплату: кожна відпрацьована година оплачується відповідно до встановленої тарифної ставки. Основна заробітна плата (Згод) працівника з погодинною оплатою розраховується за формулою:
ЗПгод = Тгод × Гвідпрац, де
Тгод — це годинна тарифна ставка, встановлена для конкретного працівника відповідно до його посади, кваліфікації чи умов праці;
Гвідпрац — кількість фактично відпрацьованих годин за розрахунковий період (звичайно — за місяць).
Таким чином, розмір заробітку прямо залежить від фактичного часу, відпрацьованого працівником, і гарантує прозорість та об’єктивність у нарахуванні оплати праці.
